Нове податкове законодавство виводить малий бізнес зі схем мінімізації

Суб’єктами господарювання при мінімізації податків та зборів (зокрема, до Пенсійного фонду) досить часто використовувалась схема перенесення податкових зобов’язань на фізичних осіб-підприємців. Так, між підприємствами та робітниками, які працюють з ними на постійній основі, укладалися договори (угоди), за якими здійснювалась оплата за виконані роботи, надані послуги самозайнятим особам (замість нарахування заробітної плати).

Для недопущення втрат Податковим кодексом України для самозайнятих осіб не передбачено можливості бути найманими працівниками в межах своєї господарської діяльності.

Крім того, відповідно до Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року №507”, платники єдиного податку не мають права реєструватись платниками податку на додану вартість.

Витрати, понесені у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв’язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи – платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації) не включаються до складу витрат платника податку на прибуток згідно із пп.139.1.12 п.139.1 статті 139 розділу ІІІ Кодексу, що застосовується з 1 квітня 2011 року. Ця норма Кодексу упередить безпідставне зменшення витрат підприємств, що застосовувалось для мінімізації сум сплачених податків.

Джерело: http://www.sta.gov.ua/control/uk/publis ... t_id=45661