Що спільного між равликами в порожньому британському офісі та українським бізнесом, який раз у кілька років змінює юридичну особу? На перший погляд — нічого. Насправді обидві історії порушують одне й те саме питання: де закінчується законне податкове планування і починається використання юридичних конструкцій усупереч їхній економічній суті?
Британське видання The Guardian розповіло історію Террі Болла, який створював компанії, що нібито займалися розведенням равликів у порожніх офісних приміщеннях. Формально це дозволяло стверджувати, що офіси використовуються для сільськогосподарської діяльності, а отже, можуть претендувати на звільнення від місцевого податку на нерухомість.
Так звичайні порожні офіси ставали «равликовими фермами», а очевидно комерційна нерухомість на папері перетворювалася на сільськогосподарський об’єкт. Згодом британські суди визнавали окремі пов’язані з такими фермами договори удаваними, а місцева влада називала використання аграрного звільнення способом уникнення сплати податку. Історію детально досліджувало видання The Guardian.
Цей приклад цікавий не своєю екзотичністю. Він демонструє, наскільки великою може бути відстань між формальною відповідністю закону та реальною метою певної бізнес-конструкції.
Коли законність не дорівнює доброчесності
Податкове планування завжди перебуває на межі кількох площин. Є текст закону, економічний зміст операції, намір платника та мета, яку переслідував законодавець.
Формально виконати вимоги норми іноді можливо навіть тоді, коли результат прямо суперечить її призначенню. Саме в таких ситуаціях постає питання зловживання правом: чи використовує бізнес передбачену законом можливість, чи лише створює зовнішні ознаки, необхідні для отримання податкової переваги?
Жодне законодавство не здатне передбачити всі конструкції, які можуть вигадати платники або їхні консультанти. Тому дискусія про межі допустимого податкового планування ніколи не буде суто юридичною. Це також дискусія про цінності, відповідальність і культуру ведення бізнесу.
Україна має власний приклад такого протиріччя — компанії-фенікси.
Що таке компанія-фенікс
Компаніями-феніксами називають бізнеси, які після накопичення податкових боргів, судових ризиків або інших зобов’язань припиняють діяльність, ліквідуються чи переходять під контроль номінальних власників. Невдовзі замість них виникає нова юридична особа.
Формально це інша компанія: вона має нову назву, дату реєстрації та код ЄДРПОУ. Проте економічно бізнес може залишитися незмінним.
Нова структура продовжує працювати:
- з тією самою командою та керівництвом;
- у тих самих приміщеннях;
- із використанням тих самих активів;
- із попередніми клієнтами та постачальниками;
- за незмінною бізнес-моделлю;
- під тим самим брендом.
Для покупця, працівника або контрагента нічого не відбулося. Продукт, сайт, логотип, офіс і менеджери залишилися на місці. Змінилася лише юридична оболонка.
Натомість податкові борги, претензії кредиторів, судові спори та наслідки перевірок залишаються старій компанії, яка фактично вже не має активів і не веде діяльності.
Навіщо бізнесу нова юридична оболонка
Не кожне створення нової компанії є зловживанням. Бізнес може проходити реорганізацію, змінювати модель роботи, залучати інвестора, відокремлювати напрям діяльності або справді розпочинати новий проєкт.
Проблема виникає тоді, коли нова юридична особа потрібна лише для того, щоб:
- уникнути погашення податкового боргу;
- не виконувати зобов’язання перед контрагентами;
- позбутися негативної податкової історії;
- залишити попередній компанії результати перевірок і судових процесів;
- переоформити активний бізнес, відокремивши його від накопичених проблем.
У такій моделі компанія з боргами поступово перетворюється на порожню оболонку, тоді як усі цінні елементи бізнесу продовжують працювати вже в іншій юридичній особі.
Для частини українського ринку така практика давно перестала бути винятком. Саме тому компанії-фенікси становлять загрозу не лише для наповнення бюджету. Вони спотворюють конкуренцію: добросовісний бізнес сплачує податки та виконує свої зобов’язання, тоді як інший отримує можливість періодично «обнуляти» власну історію.
Податковий борг продовжує зростати
Станом на 1 червня 2026 року сукупний податковий борг в Україні, за даними ДПС, становив 293,1 млрд грн. Це майже вдвічі більше, ніж на відповідну дату 2022 року.
Значну частину цього приросту можна пояснити повномасштабною війною. Втрата активів і ринків, окупація територій, зупинення виробництва, логістичні труднощі та дефіцит оборотних коштів об’єктивно вплинули на здатність підприємств виконувати свої податкові зобов’язання.
Однак було б неправильно пояснювати всю суму боргу лише наслідками війни. Практика перенесення життєздатного бізнесу до нової юридичної особи існувала в Україні задовго до 2022 року.
Тому робота з податковим боргом не може обмежуватися стягненням коштів із компанії, у якої вже нічого не залишилося. Необхідно встановлювати, чи не продовжує той самий бізнес діяльність в іншій юридичній оболонці.
Бренд переживає компанію
Компанії-фенікси особливо яскраво демонструють, що в сучасній економіці бренд і юридична особа — не одне й те саме.
Юридична особа є правовою конструкцією. Бренд акумулює репутацію, довіру клієнтів, історію взаємодії з ринком і комерційну цінність. Він може існувати десятиліттями й за цей час змінити кілька компаній-власників або операторів.
Сам по собі перехід бренду не свідчить про порушення. Проте ситуація змінюється, коли разом із брендом до нової компанії переходять команда, активи, клієнти, контракти та бізнес-процеси, а всі борги залишаються попередній структурі.
У такому разі виникає логічне питання: перед нами справді нове підприємство чи той самий бізнес, який лише замінив юридичну оболонку?
Саме тому для оцінки компаній-феніксів недостатньо порівнювати назви або коди ЄДРПОУ. Потрібно досліджувати економічну безперервність діяльності.
Принцип економічної спадкоємності
Одним із можливих рішень для України може стати закріплення принципу економічної спадкоємності бізнесу.
Його суть полягає в тому, що відповідальність визначається не лише за формальною реєстрацією юридичної особи. Якщо нова компанія фактично продовжує попередній бізнес, держава повинна мати можливість поставити питання про її відповідальність за залишені зобов’язання.
Ознаками такої безперервності можуть бути:
- спільні фактичні власники або бенефіціари;
- незмінний менеджмент;
- переведення працівників;
- передання активів;
- робота за тією самою адресою;
- збереження клієнтської бази;
- продовження договорів із ключовими постачальниками;
- використання того самого бренду, сайту й комунікаційних каналів.
Подібні підходи в різних формах використовують Велика Британія, США та Австралія. Вони дозволяють оцінювати не окрему компанію у відриві від контексту, а реальну поведінку бізнесу.
Чи допоможе персональна відповідальність директора
Ще один можливий інструмент — покладення відповідальності на директорів та інших осіб, які ухвалювали рішення про використання фенікс-моделі.
У Великій Британії в окремих випадках застосовуються механізми спільної та солідарної відповідальності осіб, причетних до податкового ухилення або повторного використання неплатоспроможних компаній.
Проте для України цей підхід навряд чи стане універсальним. Керівниками та власниками проблемних компаній часто призначають номінальних осіб. Корпоративні права можуть переоформлювати на підставних власників, використовуючи загублені документи, недостовірні відомості або відверто шахрайські схеми.
У результаті формальний директор може не мати жодного стосунку до реального управління бізнесом і не отримувати вигоди від його діяльності.
Тому аналізувати потрібно не лише записи в державному реєстрі, а й фактичний контроль, рух активів та економічні зв’язки між старою і новою компаніями.
Від пошуку порушень — до аналізу моделей поведінки
Компанії-фенікси складно виявити за допомогою виключно формальних критеріїв. Якщо податкова служба розглядає кожну юридичну особу як окремий ізольований об’єкт, зв’язок між старим і новим бізнесом може залишитися непоміченим.
Саме тут важливу роль відіграє ризик-орієнтоване адміністрування.
Воно передбачає аналіз не лише звітності конкретного платника, а й ширшої системи взаємозв’язків: бенефіціарів, керівників, працівників, активів, контрагентів, клієнтів, адрес, торговельних марок і цифрових ресурсів.
У 2024 році уряд розпочав експериментальний проєкт із запровадження системи управління податковими ризиками, або Compliance Risk Management, у ДПС. Він є складовою Національної стратегії доходів до 2030 року. Система передбачає централізоване визначення ризиків, єдині правила їх оцінювання та вибір заходів реагування залежно від характеру поведінки платника. ДПС пояснює, що заходи можуть бути профілактичними, допоміжними та реактивними.
Такий підхід змінює саму логіку податкового контролю. Питання «кого перевіряти?» поступово має поступитися іншому: «яка саме поведінка створює ризик для бюджету і чому?».
Для виявлення компаній-феніксів це принципово важливо. Назва та код ЄДРПОУ можуть змінитися за один день. Економічні зв’язки, команда, активи й клієнтська база зазвичай залишають значно більше слідів.
За офіційними повідомленнями ДПС, у межах експерименту вже стандартизовано методологію управління ризиками, сформовано їхні профілі та розроблено базові аналітичні інструменти. Наступним кроком має стати оцінка результатів і підготовка пропозицій щодо необхідних законодавчих змін. ДПС зазначає, що до 2030 року управління податковими ризиками має стати стандартною частиною її роботи.
Другий шанс чи втеча від відповідальності
Можливість почати спочатку є важливою для розвитку підприємництва. Бізнес може помилятися, втрачати ринки, переживати кризу та шукати нову модель. Законодавство не повинно карати підприємця лише за те, що попередній проєкт виявився невдалим.
Але право на другий шанс не має перетворюватися на право систематично залишати борги в минулому.
Межа проходить там, де нова компанія створюється не для нового бізнесу, а для продовження старого без його зобов’язань. Саме в таких випадках юридична форма перестає відображати економічну реальність.
Компанії-фенікси виникають не тільки тому, що держава не встигає їх ідентифікувати. Вони з’являються там, де зміна юридичної особи після накопичення боргів сприймається як прийнятний спосіб ведення бізнесу.
Тому жодна автоматизована система не замінить культури доброчесності. Проте ефективне законодавство та сучасний аналіз даних можуть зробити таку модель значно менш привабливою.
Зрештою, головне завдання держави — не просто знайти чергового «фенікса». Воно полягає у створенні умов, за яких добросовісним компаніям не доведеться конкурувати з бізнесами, здатними раз за разом починати юридичну історію заново.
Безсмертною має залишатися репутація бізнесу, а не можливість уникати відповідальності.
